середа, 1 лютого 2012 р.

ГЕРОЇЧНА УКРАЇНА


 К Р У Т И:
                                                  94 роки тому українці кров’ю
                                                  декларували свою незалежність 
      Саме молодь найшвидше розуміє потребу готовності жертвувати своє життя за найвищий ідеал нації. Молодь повинна бути в перших лавах оборонців України. І вона була в той час, коли її було найбільше потрібно!
     Возле села Круты Черниговской области. Фото. Памятник Героям Крут.                 Пам            
  27 січня 1918 року з Києва назустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив добровольчий студентський Курінь. Він складався зі студентів Університету імені Святого Володимира (нині це Київський університет ім. Т.Г.Шевченка), новоствореного Українського народного університету, а також із гімназистів Київських гімназій. Вони майже не мали бойової підготовки. Курінь прагнув допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. По дорозі отримали зведення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився одразу за Ніжином, на станції Крути – за 120 км від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ.
      Шанці українських бійців тяглися обабіч залізничного насипу на 3-4 км. Поряд зайняли оборону 250 досвідчених бійців Української військової школи. У Стядентському Курені було до 300 юнаків. Якщо додати чотири десятки старших, не дуже надійних бійців різних національностей, то українські сили під Крутами не нараховували навіть шести сотень бійців.
      Проти них рухався передовий загін військ Муравйова – 6 тисяч військових, - який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата.
      Студентським Куренем керував студент Українського народного університету Омельченко. 29 січня 1918 року бій точився цілий день, зранку до вечора. Вогнем 35 кулеметів та рушниць студенти і школярі змусили захлинутися кілька атак більшовиків. Увечері, коли закінчилися патрони, командир правого крила (Військова школа) дав наказ відступати. Ліве крило (Студентський Курінь) чи то щось переплутало, чи взагалі не почуло наказу й фактично пішло в наступ. У результаті більшість загинула під час цього неузгодженого маневру. 35 бійців потрапили в полон.
      Сімох полонених більшовики не розстріляли, а відправили в більшовицький тил. Один з них згодом дивом врятувався. Решту вбили тут же, під Крутами. Спочатку розстрілювали, а потім добивали штиками і ножами. Як свідчили селяни, що бачили страту, учень сьомого класу гімназії Пипський заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», його підхопили інші. Потім убивці привели й розстріляли двадцять восьмого, який босоніж утік до села. Хату, що дала йому притулок, окупанти спалили. Загалом втрати українців під час бою під Крутами становили близько 300 бійців загиблими.
      Втрати більшовиків оцінюють за непрямими даними. Судячи з усього, вони немалі. Через характер бою під Крутами вони, разом із пораненими, могли становити до 2 тисяч. Відомо, що до Києва з 6 тисяч передового загону більшовиків дійшли 4 тисячі, хоча по дорозі до Києва, крім бою під Крутами, інших великих сутичок не було.
      Дорога до столиці України Муравйову була відкрита. 8 лютого 1918 року він вступив до Києва, де почався червоний терор. У перший день захоплення Києва російські більшовики вбили три тисячі громадян. Розтрілювали за «буржуйський вигляд», за «косий погляд», за кожне українське слово або й просто так, як писав очевидець тих подій, поет Володимир Сосюра. Під враженням від тієї різанини Сосюра пішов у петлюрівські війська. 1944 року він написав вірш «Любіть Україну», який за «петлюрівщину» і «бандерівщину» різко розкритикував Сталін і Сосюру виключили з партіїї.
      Загалом за неповний місяць окупації червоні вбили за різними оцінками від 5 до 20 тисяч громадян (населення міста на той час не перевищувало 200 тисяч).
      Через півроку після бандитського погрому в Києві Муравйова було страчено в міжусобній бійці між більшовиками. За іншими даними, він дезертирував з більшовицьких військ і незабаром покінчив життя самогубством.
      2 березня 1918 року з Києва було вигнано російсько-більшовицькі війська, і 19 березня відбулося перепоховання згаданих вище двадцяти восьми розстріляних полонених. Їх викопали з братської могили під Крутами. Над цією могилою місцеві селяни, які одразу зрозуміли, де «наші», за власною ініціативою після бою насипали курган. Решту загиблих було поховано на полі бою, і їх до Києва уже не привозили.
      Крути – це воєнна поразка, але одночасно й моральна перемога, що примусила свідому громадськість чітко розрізняти, хто свій, а хто чужий – ворог, загарбник.
      За кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський писав: «Недаремно пролилась кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма: добровільно прийнятого духовного закріпачення!». Вже через рік-два після Крут під час грандіозних антибільшовицьких повстань в Україні пересічне українське село виставляло більше бійців за Україну, нвж їх було під Крутами в січні 1918 року. 

Немає коментарів:

Дописати коментар