вівторок, 4 грудня 2012 р.

Голодне пекло 1932-1933 років


      24 листопада члени Миронівської районної організації ВО "Свобода" та їх прихильники вшанували пам'ять 22 тис. 963 убієнних голодом жителів теперішнього Миронівського району. Біля підніжжя пам'ятника — колоски пшениці, калина, корзини квітів, свічки скорботи. Хвилина мовчання...
      Представників влади, які весь час в турботах, "не запрошували"...

      Тоді по селах їлось людське м "ясо,
       І хліб пекли з розтертої кори.
       Дивилися голодні діти ласо
      На спухле тіло вмерлої сестри.
      Ю. Клен

      У 1932-1933 роках в Україні, в центрі Європи, чинився злочин проти українців, проти людяності, — зло­чин, якого ще не бачив світ. Україна перетворилася на зону голодної смерті. Безліч страхітливих епізодів, жахіть, від яких холоне кров. Про це в тодішніх газетах не прочитаєш, у фільмах — теж не побачиш, бо в них — переможна хода соціалізму, інду­стріалізація, механізація, Дніпрогес...
      Й сьогодні ми не можемо назвати точну кількість жертв геноциду: в різних архівах, історичних джерелах фігурують різні цифри. Але чимало дослідників схиляються все ж таки до 7 — 9 мільйонів. Жахлива цифра !..
      Вимирання українського народу від Голодомору було сплановане в Кремлі. І навіть прохань українських партфункціонерів помякшити наслідки "хлібо­заготівель", що проводилися, там не чули. Мало того, на спільному засіданні політбюро ЦК ВКП(б) та ВЦВК 27 листопада 1932 року Сталін стверджував, що труднощі, на які наштовх­нулася країна, виникли в результаті проникнення у колгоспи та радгоспи антирадянських елементів, які органі­зували саботажі і диверсії". А "Правда", центральний друкований орган ВКП(б), неодноразово закликала до рішучої боротьби з "куркулями".
      Пік масового вимирання села припав на зиму-весну 1933 р. "Коли розтанув сніг, почався справжній голод. У людей розпухали обличчя, ноги та животи. Во­ни не могли втримати сечі... І тепер усе геть начисто поїли. Ловили мишей, щурів, горобців, мурашок, земляних хробаків. Мололи кістки на борошно і робили те саме зі шкірами та підош­вами від взуття. Обтинані старі шкури та хутра, щоб приготувати якусь подобу "локшини ", варили клей. А коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки. Вжи­вали все, що було: кульбабу, реп'яхи, проліски та кропиву..."
      "Селяни почали їсти щавель та кропиву... Але від споживання цих диких рослин люди діставали водянку і масово вмирали. У другій половині травня смертність настільки зросла, що місцевому колгоспу довелося виділити спеціапьний віз, щоб кожного дня відвозити мертвих на цвинтар ".
      "Першими вмирають від голоду чо­ловіки. Пізніше діти. І останніми жінки. Але перед тим, як умерти, люди часто втрачають розум і перестають бути людьми ".
      "Я бачшіа жінку, опухлу від голоду, що лежала на площі. Хробаки буквально поїдали її живцем, повзаючи по її тілу. Йшли люди, клали маленькі шматочки хліба поруч з нею, але бідолаха була вже надто близька до смерті, щоб їсти їх. Вона лише плакала і просила від людей хоч якоїсь медичної допомоги... "
      Це свідчення людей, які пережили Голодомор. їх з кожним роком все ме­ншає. Навіть тим, хто тоді народився і чудом вижив, нині вже вісімдесят.
      Схилимо голови перед пам"яттю жертв Голодомору. Більшість з них чесні, порядні люди, які не виживали за рахунок інших. Хочеться закінчити роз­повідь словами однієї жінки, яка під час Голодомору втратила батьків, п'ятьох братів та сестер: "Коли б над кожним мучеником, що загинув від рук сатани в голодомор, поставити свічку, то зорі б померкли і світла не стало б у небесах".

      Підготував А.Щербина

Немає коментарів:

Дописати коментар