Творці нової історії

України

Грудень з-поміж інших місяців року вирізняється розмаїтістю як релігійних, так і світських свят та знаменних дат. До вже звичних для нас додаються нові, створені за часи української незалежності. Ось і нещодавно, п’ятого грудня, у День волонтера, в приміщенні Миронівської міської ради  міський голова В. Савенко та голова ГО “Спілка воїнів-учасників АТО” І. Педченко вручили медалі, грамоти та подяки волонтерам міста Миронівки. А вже 6 грудня відзначали День Збройних Сил України. До цих дуже близьких і майже нероздільних за теперішнього часу дат можна долучити ще й День добровольця (14 березня) та День захисника Вітчизни (14 жовтня), який, на мою думку, доцільніше було б назвати Днем захисника України. Всі ці чотири дати, чотири свята є дуже близькими і важливими для героїв цього допису.

Волею долі батько та сини Мохоньки , уродженці села Карапишів, опинилися у вирі російсько-української війни. На щастя, Бог вберіг усіх трьох від загибелі та важких поранень, привівши їх із зони бойових дій у рідні домівки.

За кожною святковою датою - реальні події, реальні люди, з їх радощами та болями, перемогами та невдачами, тяжкою виснажливою напругою, жертовністю і бажанням досягти визначеної мети, з героїчними вчинками і подвигами, з пролитою кров’ю і втратою побратимів.

На очах твориться новітня історія сучасної України. І творять її переважно прості і звичайні люди - патріоти своєї Батьківщини. Перед Вами на світлинах Олександр Петрович Мохонько і його прекрасні сини - старший Ярослав (ліворуч) та молодший Ігор.

- Ми між собою домовилися: коли збираємося разом - про війну жодного слова,- говорить пан Олександр. - Дуже болюча для нас ця тема.

Ярослав Мохонько, 1991 р.н., був призваний до лав Збройних сил України під час першої хвилі мобілізації у 2014 році і став першим карапишанином, який потрапив в зону АТО. Про жалюгідний стан українського війська на початку російсько-української війни розповідати не треба. 72 механізована бригада, в якій проходив службу Ярослав, потребувала всього: від носків і харчів - до бронежилетів, шлемів і нормальної зброї.

Незважаючи на всі негаразди, боєць-кулеметник з позивним “Яра” з гідністю пройшов бойовий шлях теренами Донеччини, найбільшою на ту пору зоною ризику. Були перемоги, були поразки, розпач і оточення. Коли постало питання, як виходити з нього - йти на територію Росії, чи прориватися з боями до своїх - бійці, не вагаючись, вибрали друге.

Отримані в ході бойових дій контузія та травма хребта не дали змоги служити далі. Довелося стати волонтером, адже друзі по зброї залишилися на передовій. Допомогти своїм побратимам Ярослав вважає святим обов’язком.

Ігор Мохонько, 1995 р.н., восени 2013 року був призваний на строкову службу. Строковиків, як відомо, в зону АТО не залучають. Дізнавшись, що старший брат знаходиться в зоні активних бойових дій, Ігор відразу підписує контракт і йде на війну. Є такі війська, про які не дозволено розповсюджувати інформацію. Саме  в таких і несе службу Мохонько- молодший .

-  Ігор хоче пов’язати своє життя з армією. Звикся вже. Зараз проходить навчання на підвищення у званні, - зізнається батько.

Про себе Олександр Петрович розповідає мені охоче, адже ми з ним однорічки і давні побратими.

-   Важко згадувати ті страшні часи. Все незрозуміле, незвичайне… Ніхто не знає, що буде, а мій син на війні. Дзвонить: вишли те-то, постарайся дістати інше, допоможи хлопцям і т. д. Не міг знайти собі місця, поки не взявся допомагати нашим воїнам у ту гірку пору. Шукав і просив для хлопців все, що міг. І люди допомагали. Спасибі тим, хто долучився до волонтерства і тим, хто давав пожертви. Вдячний О. Лещенку з Піїв, О. Кришньову з Вікторівки та багатьом іншим фермерам і підприємцям. Та особливої подяки і пошани заслуговує Микола Сосюра, підприємець із Карапишів. Його  допомога була  надзвичайно  вагомою і своєчасною.

Неодноразові поїздки в зону АТО та побачене там спонукали пана Олександра й собі взяти до рук зброю. З лютого 2015 року, після проходження військової підготовки, стає бійцем Української Добровольчої Армії. Спочатку служив в полку “Азов”. Кулеметник з позивним “Дарк” брав участь в боях під Широкіно та Авдіївкою. Пізніше був переведений до складу штурмової роти “Чорний туман”, де й перебував на передовій до березня цього року.

Як і його сини, доброволець Мохонько є учасником бойових дій. Сотні фотографій, привезених звідти, повсякчас нагадують про пережите: таке важке і таке близьке. А ще займається , по можливості, волонтерством.

Я вдивляюсь в обличчя цієї вже посивілої людини, в обличчя його синів і мимоволі спадають на думку знамениті слова, хоч і зкомунізованого, але нашого поета Миколи Бажана: “Нехай посміє хтось загрожувать країні, де є такі батьки, де є такі сини!”

А. Щербина